… або Чому не варто робити вигляд, що ти розумієшся на техніці*
Все почалося з того, що принтер виплюнув аркуш із блідим написом, ледь помітним, наче записка від привида. “Закінчився тонер”, – повідомив він, і в моїй голові миттєво з’явилася рятівна думка: а може, сама заправлю?
Чоловік у відрядженні, YouTube під рукою, відчуття власної всемогутності – що може піти не так?
Крок перший: “Просто куплю оце чорне”
Сповнена рішучості, я вирушила до магазину. На питання “мені потрібен тонер для принтера” продавець уточнив: “Який картридж?” Я розчинилася в тиші. Картридж? Це ж та чорна коробочка всередині, яка… друкує. Моя відповідь – “ну такий, прямокутний” – чомусь не допомогла.
Повернулася додому ні з чим. Відкрила принтер, витягла чорну коробочку і сфотографувала її з чотирьох боків, як на паспорт. Модель: HP CF217A. Окей. Тепер я фахівець.
Крок другий: “Ну, тут же нічого складного”
Тонер знайшла в інтернеті. Маленький флакончик із чорним порошком – 80 гривень. Ось і вся заправка картриджів, – подумала я, потираючи руки.
Перший ролик на YouTube почався зі слів: “Вам знадобляться: шило, дрель, скотч, пилосос і рукавички”. Це насторожило. Другий ролик показував чоловіка в окулярах і фартуху, схожого на хіміка з серіалу. Третій – просто кімнату, вкриту чорним порошком. Коментар під відео: “Так і вийшло”. Я рушила далі.
Крок третій: операція “Чорна діра”
Відкрити картридж виявилося тим ще квестом. Він не відкривався. Я крутила його, трясла, шукала кнопку. Виявилось, потрібно трохи підважити кришку – і вона злетіла разом з пружинкою, яка кудись відлетіла в напрямку холодильника.
Пружинку я не знайшла досі.
Флакон із тонером я відкрила над раковиною – на всяк випадок. Тонер вирішив, що “всяк випадок” – це якраз зараз, і вийшов із флакона із завидною стрімкістю. Раковина стала чорною. Руки стали чорними. Білий фартух – теж.
“Ладно, – сказала я собі, – головне – потрапити в картридж”.
Я потрапила. Трішки. І трохи мимо. І ще трохи на стіл. І на кота, який вирішив підійти подивитися, що відбувається.
Крок четвертий: “Нумо, друкуй!”
Картридж я якось зібрала – без тієї пружинки, але ж то дрібниця, правда? Вставила назад. Натиснула “друк”.
Принтер завив, задумався й видав аркуш, на якому була одна суцільна чорна смуга посередині та зовсім порожні краї. Виглядало як абстрактне мистецтво. Або як QR-код до пекла.
Другий аркуш взагалі вийшов чистим.
Третій – із хмарою чорного пилу, немов принтер закурив.
Фінал, або “Добре, що є люди розумніші за мене”
Ось тут я зробила те, що треба було зробити ще на початку, – просто зателефонувала фахівцям. Хлопці зі сервісного центру “Витратник” приїхали, не сміялися (або стримались – і на тому дякую), замінили картридж, прибрали наслідки моєї “самостійності” та ще й розповіли, що таке фотобарабан, магнітний вал і чому тонер – це не те ж саме, що чорнило.
До речі, якщо ви, як і я, живете в Ірпені або поруч, то це для вас – https://vytratnyk.shop/zapravka-kartridzhiv/zapravka-kartridzhiv-irpin. Заправка картриджів в Ірпені робиться буквально з виїздом до вас додому. Майстер приїжджає, все робить сам, а ви навіть не встигаєте забруднити ні кота, ні фартух. Краса.
Висновки людини з чорними руками
Заправка картриджа – це не “просто насипати порошок”. Там є чіпи, вали, леза, барабани і ще десяток деталей із назвами, схожими на персонажів фантастичного роману. Спеціалісти роблять це за 20–30 хвилин і дають гарантію на роботу. Я робила це три години, і в мене немає ні гарантії, ні пружинки, ні чистого кота.
Мораль проста: є речі, якими краще займаються фахівці. Нігті – манікюрниця. Зачіска – перукар. Картридж – майстерня “Витратник”.
А ви, дорогі подруги, хоч раз пробували щось “зробити самостійно” і потім шкодували? Пишіть у коментарях – нам не соромно, нам смішно! 😄
P.S. Кіт відмився. Майже.
