Страх – це одне з найперших почуттів і станів, які людина починає відчувати. За деякими даними, навіть у материнській утробі плід здатний боятися. Потім протягом усього життя ми відчуваємо страхи, і часто саме вони рятують нам життя, дозволяють не зробити великих помилок. Водночас страх може перетворитися на реальну проблему та суттєво ускладнити життя людини.
Що це таке?
Страхом називається внутрішній емоційний та психологічний стан, який обумовлений наявністю загрози реальної чи передбачуваної. Психологи вважають його негативною емоцією, яскравою та сильною, здатною впливати на поведінку та мислення людини. Фізіологи з ними згодні, але уточнюють, що ця емоція ґрунтується не лише на небезпечній зміні зовнішніх обставин, а й на минулому негативному досвіді , а тому для виживання виду страх – необхідна умова.
Людина починає відчувати страх у ситуаціях та за обставин, які якимось чином можуть становити небезпеку для її життя, здоров’я, благополуччя.
У його основі лежить старий як світ інстинкт самозбереження. Страх вважається базовою емоцією, вродженою.
Не варто плутати страх із тривогою. Хоч обидва ці стани пов’язані з почуттям занепокоєння, але страх — це все-таки реакція на загрозу, хай навіть неіснуючу в реальності. А тривога — очікування на можливі небезпечні події, які можуть і не настати, оскільки прогнозувати їх складно.
Страх дозволяє виживати, тому люди, яких природа обділила крилами, бояться висоти. Оскільки у людини відсутня природна броня і здатність виживати без кисню під землею, всі ми тією чи іншою мірою відчуваємо страх перед землетрусами, стихійними лихами та катастрофами.
Відчути страх — це нормальна реакція здорової людської психіки, оскільки вона може утримати людину від дії та вчинків, які можуть спричинити загибель.
Страх еволюціонував разом із людьми. І сьогодні ми вже не боїмося, що вночі на нас нападе тигр чи ведмідь, натомість часом до істерики боїмося опинитися без мобільного зв’язку, електрики.
Будучи механізмом захисним, страх, як і раніше, намагається вберегти нас від того, що може порушити наше благополуччя (фізичне та психічне). Однак, як і раніше, багато хто боїться темряви, адже давня пам’ять підказує, що в ній може бути невідома загроза. Багато хто боїться глибини, абсолютної тиші, смерті.
Вчені, які в різні часи намагалися вивчати механізми страху, виявили кілька шляхів, якими ця базова емоція намагається «достукатися» до нашої свідомості. Це і так звані «гормони страху та стресу» (адреналін, кортизол), це вегетативні реакції, які виникають при збудженні певних ділянок головного мозку, коли виникає сильний страх.
Доки людина боїться реальних загроз, це — нормальний, повноцінний, рятівний страх, якому треба говорити велике людське «дякую».
Але коли страх стає ірраціональним, незрозумілим, неконтрольованим, розвивається психічне порушення, яке називається фобією.
Сьогодні майже кожен має ту чи іншу фобію (їх список достеменно невідомий, але вже вчені нарахували близько 300 нераціональних кошмарів). Фобії керують поведінкою та мисленням людини . І хоч він розуміє, що боятися павука розміром із сірникову голівку безглуздо, адже погрози він не уявляє, нічого вдіяти зі своїм жахом людина не може.
Такі страхи змінюють поведінку — фоб намагається уникати обставин і ситуацій, що вселяють йому жах: соціофоб, який боїться суспільства, закривається в будинку і живе пустельником, клаустрофоба не заженеш у ліфт, навіть на верхній поверх тридцятиповерхового будинку він вирушить пішки, кінофоб ніколи не прийде , а кумпунофоб так боїться гудзиків, що ніколи не торкається до них, не купує такого одягу, уникає контактувати з людьми, які мають на одязі великі яскраві гудзики.
Багато виражені фобії потребують лікування.
Немає цілком безстрашних людей. Якщо людину позбавити цієї емоції, вона припинить своє існування дуже швидко, оскільки втратить обережність, обачність, порушиться її мислення. Щоб зрозуміти це, достатньо знати, які механізми страху.
Користь та шкода
Боязнь, переляк – це емоції, які здатні і врятувати, і вбити. В екстремальних обставинах, коли загроза життю більш ніж реальна, страх покликаний рятувати, але на практиці часто призводить до зворотного ефекту. Якщо в екстремальній обстановці у людини починається паніка, то вона втрачає контроль над обстановкою та зовнішніми змінами, що загрожує загибеллю. Доктор Ален Бомбар із Франції, щоб довести це, змушений був наодинці перетнути в тендітні рятувальній шлюпці Атлантичний океан.
Висновки, які він зробив, свідчать самі за себе: головна причина смерті людей, які опинилися на відкритій воді, — це страх, почуття приреченості. Він спростував думку, що загибель жертв аварії корабля в основному пов’язана з дефіцитом прісної питної води.
Бомбар впевнений, що саме страх позбавляв їхньої волі та здатності діяти за обставинами.
Страхи у великій кількості можуть суттєво нашкодити дитячій психіці. Залякана дитина постійно перебуває в напрузі, її особистість важко розвивається, вона не може спокійно спілкуватися з оточуючими, будувати контакти, співпереживати і співчувати. Діти, які деякий час жили в оточенні тотального страху, частіше виростають некерованими, агресивними.
Надлишок страху викликає у підлітків та дітей порушення сну, розлади мови . Мислення втрачає гнучкість, знижується пізнавальна здатність. Залякані діти менш допитливі, ніж їх благополучніші ровесники.
Сильна паніка, пережита в дитячому віці за певних обставин і без прив’язки до них, здатна стати початком важкої тривалої фобії, яка вимагатиме медичної допомоги.
Дорослі легше справляються зі своїми кошмарами, їхня психіка менш лабільна, вона рідше піддається патологічним змінам під дією страху або остраху.
Але повністю виключити такі наслідки не можна. Якщо людина довго і часто відчуває різноманітні страхи, не виключено, що розвинуться не тільки фобії, а й тяжчі психічні захворювання – манія переслідування чи шизофренія, наприклад.
Заради справедливості слід зазначити, що має страх і позитивне значення. Цей стан приводить організм людини в «бойову» готовність, людина стає активнішою, і в тяжкій ситуації саме це допомагає подолати небезпеки: м’язи стають міцнішими і витривалішими, сильно налякана людина біжить значно швидше, ніж спокійна.
Те, чого ми боїмося, є своєрідним нашим «учителем» – так формується особистий досвід небезпеки.
А в ситуаціях, коли людина стикається з небаченою раніше загрозою, незнайомим їй явищем, саме страх перебирає всю відповідальність за поведінкові реакції. Поки індивід роздумує, що ж перед ним і наскільки воно може бути небезпечним, страх уже запустив реакцію «біжи» і ноги, як кажуть у народі, самі несуть зляканого геть. Обміркувати та осмислити дивну небезпеку можна буде й потім. А зараз головне – рятуватися.
Вчені виділяють кілька ролей, які виконує страх. Вони не погані і не добрі, вони просто потрібні:
- мотиваційна — побоювання спонукає вибирати безпечніше середовище для життя, для дітей, для себе;
- адаптивна – страх дає негативний досвід і дозволяє на майбутнє формувати більш обережну поведінку;
- мобілізаційна — організм працює в режимі «супергероя», він може стрибати так високо і бігати так швидко, як не може в спокійному стані жоден олімпійський чемпіон;
- оцінна – страхи сприяють вмінню оцінити небезпеку та вибирати засоби захисту;
- сигнально-орієнтаційна – надходить сигнал небезпеки і відразу мозок починає вибирати, як поводитися, щоб зберегти життя та здоров’я;
- організаційна – через страх бути побитим ременем або поставленим у кут дитина менше хуліганить і краще навчається;
- соціальна — під впливом страхів (бути не таким, як усі, бути засудженим) люди намагаються приховувати свої негативні якості характеру, злочинні нахили.
Функція страху завжди тільки одна – захищати та оберігати. І всі ролі зрештою саме до неї і зводяться.
Види
Той, хто бажає знайти єдино-правильну класифікацію людських страхів, зазнає великого розчарування: такої класифікації не існує, оскільки є безліч різних класифікацій. Емоцію, наприклад, поділяють за такими параметрами.
За способом появи (ситуаційні, особистісні)
Ситуаційний переляк – це почуття, яке природним шляхом з’являється при зміні обстановки (настала повінь, почалося виверження вулкана, на людину нападає великий агресивний пес). Такі страхи дуже заразливі для оточуючих — вони швидко поширюються та охоплюють цілі групи людей.
Особистісні страхи — це особливості його характеру, наприклад, недовірливій людині може бути страшно тільки тому, що хтось, на його суто особисту думку, подивився на нього із засудженням.
Об’єктом (об’єктні, тематичні, безпредметні)
Об’єктний переляк завжди викликаний чимось конкретним (змією, павуком тощо). Тематичні стосуються широкого переліку обставин та ситуацій, у яких може виникнути переляк. Так, людина, яка з жахом сприймає висоту, однаково сильно боятиметься і стрибка з парашутом, і підйому на оглядовий майданчик хмарочоса (ситуації різні, тематика — одна). До тематичних відносять страх самотності, незвіданості, змін та ін.
Безпредметний страх — почуття небезпеки, що раптово виникло, за відсутності будь-якого певного об’єкта, предмета або тематики.
За обґрунтованістю (раціональні та нераціональні)
Тут усе досить просто. Раціональний страх – реальний, викликаний існуючою небезпекою. Ірраціональний (нераціональний) страх важко пояснити з погляду здорового глузду, адже очевидної загрози немає. Усі фобії без винятку – це нераціональні страхи.
За часом появи (гострий та хронічний)
Гострий страх — це нормальна, цілком здорова реакція людини на небезпеку, і прояви психічних порушень (панічні атаки). Як би там не було, гострий переляк у 100% випадків пов’язаний із миттєвою ситуацією. Хронічний страх завжди пов’язаний з деякими індивідуальними особливостями особистості (тривожний тип, недовірливий, сором’язливий).
За характером (природні, вікові та патологічні)
Багато дітей відчувають численні страхи, але з віком вони майже завжди проходять (так «поводиться» страх темряви та ряд інших). Літні люди частіше відчувають страх бути пограбованими, захворіти — і це теж природно. Нормальний страх від ненормального (патологічного) відрізняється тим, що він короткий, оборотний, що не впливає загалом на життя. Якщо страх змушує людину змінювати життя, пристосовуватись, якщо змінюється і сама особистість, і її вчинки, то говорять про патологію.
Великий психоаналітик Зигмунд Фрейд, який сам страждав на агорафобію, а також боявся папоротей, чималу частину своєї роботи присвятив дослідженню страхів.
Він також спробував їх класифікувати. За Фрейдом, страх буває реальним та невротичним. З реальним все більш-менш зрозуміло, і лікар не став вигадувати нічого нового понад те, що вже відомо про нормальну реакцію на небезпеку. А ось невротичні страхи з обов’язковою присутністю афекту він розділив на кілька категорій:
- боязке очікування — передбачення, прогнозування найгіршого, що може статися у певних ситуаціях, у вкрай формі розвивається невроз страху;
- ананкастичний – фобії, нав’язливі думки, дії, у крайній формі призводять до розвитку істерії страху;
- спонтанний – це напади страху без причини, у крайній формі призводять до тяжких психічних розладів.
Сучасні дослідники додають до спадщини класиків психоаналізу та психіатрії особливі види, які є породженням цивілізації. Це соціальні побоювання.
Самі обставини, в яких вони з’являються, не загрожують життю, але однаково розцінюються головним мозком як сигнал небезпеки.
Це конфліктні ситуації, в яких людина ризикує позбутися нормальної самооцінки, статусу, відносин.
Симптоми
Народжується страх у головному мозку, а точніше в тій найдавнішій частині, центральній області, що називається лімбічною системою, а ще точніше — в мигдалеподібному тілі, яке відповідає за вміння приймати рішення за результатами оцінки емоцій. Отримавши небезпечний реальний чи вигаданий сигнал, ця частина мозку запускає реакцію, в якій потрібно швидко вибрати, що робити – бігти чи оборонятися. Електроенцефалографія, якщо в цей момент зробити таке дослідження, вказує на активність підкіркових структур, а також кори.
Організм людини починає активно готуватися до бійки або втечі, він у частки секунди активізує потрібний для цього «військовий» режим: більше крові прямує до м’язів і серця (доведеться бігти), через це шкіра стає холоднішою, активізується робота потових залоз і з’являється знайома нам ознака страху — холодний липкий піт.
У кров надходить велика кількість адреналіну, серцебиття частішає, дихання стає неглибоким, поверхневим і частим.
Під дією адреналіну розширюються зіниці (саме це давно помітили спостережливі люди, які вигадали розхожий вислів про те, що «у страху очі великі»).
Шкіра стає блідою. Через відток крові від внутрішніх органів до м’язової тканини стискається шлунок, можуть з’явитися неприємні відчуття в животі. Часто напад страху супроводжується відчуттям нудоти, інколи ж і блювотою. Сильний страх здатний призвести до мимовільного розслаблення сфінктерів і подальшого неконтрольованого сечовипускання або випорожнення кишечника.
У момент страху в організмі людини відбувається різке зниження вироблення статевих гормонів (ну і правильно — якщо загрожує небезпека, не час для продовження роду!), кора надниркових залоз посилено виробляє кортизол, а мозкова речовина надниркових залоз швидко забезпечує організм адреналіном.
Фізично при страху спостерігаються перепади артеріального тиску (особливо сильно це помітно у дорослих і літніх людей).
Пересихає в роті, з’являється почуття слабкості в ногах і грудка у горлі (важко ковтати). Прискорене серцебиття супроводжується шумом у вухах, дзвоном у голові. Багато залежить від індивідуальних особливостей особистості, психіки, здоров’я.
Приступи паніки (панічні атаки) властиві людям із фобіями. Нормальна здорова психіка навіть у момент переляку дозволить людині контролювати свою поведінку та стан. При фобії контроль неможливий — страх живе своїм окремим життям, крім перерахованих симптомів можлива втрата свідомості та рівноваги, спроби нашкодити собі. Жах сковує і не відпускає до закінчення нападу.
Що стосується фобіями обов’язково потрібна кваліфікована медична діагностика.
Причини
Як видно з механізмів розвитку емоції, основна причина – первинний стимул. Примітно, що стати причиною переляку, жаху, паніки може навіть не якась страшна обставина, яка загрожує життю та благополуччю, а й відсутність якихось ознак благополуччя (таке походження, зокрема, має страх, який відчуває маленька дитина, мама якої змушена кудись відлучитися у своїх справах).
Якщо немає гаранта безпеки, це не менш страшно, ніж присутність реальної загрози.
Психологія людини влаштована так, що незалежно від віку, освіти, соціального стану в суспільстві, статі та раси, ми всі боїмося певних речей, наприклад, невідомості. Якщо подія немає, хоча очікувалося, чи взагалі очевидно, що має статися далі, людина мимоволі призводить свою психіку у стан «повної бойової готовності». І мобілізує його страх.
У кожного з нас від народження генетично закладено «досвід колишніх поколінь», тобто страх ситуацій, які справді мають високу ймовірність погано для нас закінчитися.
Саме тому ми протягом свого життя зберігаємо та передаємо нащадкам жах перед стихійними лихами, пожежами. Така страх не залежить від рівня культури суспільства, від його поінформованості та технологічного прогресу. Решта страхів — похідні. Дитині з африканського поселення, в якому немає електрики та інтернету, незнайомий страх залишитися без мобільного телефону.
Серед різних обставин, що викликають тривогу, переляк, дослідники особливо наголошують на такому явищі, як самота.
У стані самотності усі емоції загострюються. І це не випадково: перспектива захворіти чи отримати травму на самоті істотно підвищує ймовірність несприятливого результату для людини.
Існують і зовнішні та внутрішні причини розвитку страху. Зовнішні — це події, обставини, у яких нас ставить життя щомиті. А внутрішні причини – це ключові потреби та особистий досвід (спогади, передчуття, співвідношення зовнішніх стимулів із особистим досвідом). Зовнішні причини можуть бути нав’язаними (людей привчили до сигналів пожежної тривоги, повітряної тривоги тощо). Погодьтеся, не обов’язково бачити пожежу на власні очі, щоб злякатися її, почувши, що в будівлі, де ви знаходитесь, спрацювала пожежна сигналізація.
Особистий досвід може бути різним: людина зіткнулася з небезпекою, постраждала, і в її свідомості міцно закріпився взаємозв’язок між об’єктом та наслідками зіткнення з ним.
Травматичний досвід у дитинстві часто призводить до формування стійкої фобії у дорослих. Часто людина боїться собак лише тому, що в дитинстві чи юності її покусала така тварина, а страх замкнутого простору приходить після того, як у дитинстві дитину часто замикали в темній коморі, коморі, ставили в темний кут як покарання за неналежну поведінку.
Особистий досвід може бути нетравматичним, що базується на культурі, вихованні, копіюванні. Якщо у дитини батьки бояться грози і щоразу, коли за вікном гримить грім і блищать блискавки, щільно закривають вікна, двері і демонструють страх, то й дитина починає боятися грози, хоча безпосередньо їй від грому та блискавки ніколи не було жодної фізичної шкоди. Так люди «транслюють» один одному страх змій (хоча більшість із ними в житті навіть не зустрічалися), страх заразитися небезпечною хворобою (нею ніхто з них не хворів).
Досвід, який ми вважаємо своїм, не завжди такий насправді. Іноді ми сприймаємо твердження, нав’язані нам ззовні — телебаченням, кінематографом, письменниками та журналістами, сусідами та знайомими. Так з’являються специфічні страхи: вразлива людина подивилася фільм про отруйні медузи, і щось у них так його вразило, що він з великою побоюванням тепер заходитиме в море, якщо взагалі буде.
Фільми жахів, трилери, так само як і випуски новин про теракти, напади, війни, лікарські помилки – все це формує в нас ті чи інші страхи. Ми самі не маємо особистого досвіду відповідної тематики, але страх лікарів-вбивць, терористів, бандитів і привидів маємо. Тією чи іншою мірою подібного боїться кожен.
Свідомістю людини дуже легко керувати, її дуже легко переконати в небезпеці того, що вона сама не зустрічала, не бачив.
Більшою мірою схильні до страхів люди з тонкою душевною організацією (на мові лікарів це називається високою збудливістю центральної нервової системи). У них навіть незначна за силою впливу обставина ззовні здатна викликати не лише сильну паніку, а й стійку фобію.
Наслідки
Здоровий переляк швидко минає, не залишає в душі «шрамів» і не повертається згодом у нічних кошмарах. Нормальна реакція — запам’ятати ситуацію, що травмує, зробити висновки (навчитися чогось), посміятися над своєю реакцією і заспокоїтися.
Але межа між нормальним страхом і патологічним дуже тонка, особливо у дітей та підлітків. Якщо є особисті особливості характеру, такі як скритність, сором’язливість, полохливість, то тривалий або сильний переляк можуть спровокувати формування фобії, порушення мови (заїкуватість, відсутність мови), затримку психомоторного розвитку.
У дорослих негативні наслідки страху виявляються не так часто, і в більшості випадків патологічний стан психіки, пов’язаний з острахом, у них має все ті ж далекі «дитячі» коріння.
Сама людина може не пам’ятати, що такого сталося багато років тому в ніжному віці, але його головний мозок добре пам’ятає і використовує сформовану тоді зв’язку між об’єктом і виникненням паніки.
З погляду психосоматики, страх є руйнівною емоцією, особливо, якщо він носить хронічний характер. Саме він стає справжньою причиною різних хвороб. Зі страхами найчастіше пов’язані недуги серця та судин, опорно-рухового апарату, дерматологічні захворювання, аутоімунні хвороби. Як страх може викликати справжнє захворювання? Так, дуже просто.
Вище описано механізм страху на фізіологічному рівні. Якщо страх здоровий, то психологічний стан швидко стабілізується, адреналін виводиться з організму, кровообіг відновлюється та рівномірно розподіляється між внутрішніми органами, шкірою, м’язами.
Якщо ж страх майже постійно присутній у житті людини, зворотний розвиток мобілізаційних процесів протікає не повністю або взагалі не відбувається.
Адреналін не встигає залишати організм, нові його викиди провокують високий рівень гормонів стресу. Це викликає проблеми з виробленням статевих гормонів (зв’язок між ними доведений і сумніву не підлягає). Для дитини це загрожує порушеннями пубертатного періоду, зростання, розвитку. Для дорослих чоловіків і жінок — психогенним безпліддям і різними проблемами з репродуктивним здоров’ям.
Хронічний страх викликає м’язові затискачі. Ми пам’ятаємо, що при переляку кров приливає до м’язової тканини та відливає від внутрішніх органів, розподіл кровотоку змінюється. Якщо це відбувається постійно, м’язи перебувають у напрузі. Це призводить до різноманітних захворювань опорно-рухової системи, нервової системи, а недостатнє кровопостачання внутрішніх органів у періоди остраху призводять до розвитку хронічних захворювань.
Коли психологічна проблема «виявилася» на соматичному рівні, це вже не сигнал, а відчайдушний крик організму, прохання термінової допомоги.
Але без корекції психологічного фону ні таблетки, ні мікстури, ні операції не дадуть потрібного ефекту. Психосоматична хвороба наполегливо повертатиметься.
Ризики отримати серйозний психіатричний діагноз у боязких людей завжди в рази вищі. Страх, який людина не може контролювати, призводить до неврозу, фобії у будь-який несприятливий момент можуть прогресувати та трансформуватися у шизофренію, маніакальний розлад. Люди, які звично чогось бояться, частіше за інших страждають на клінічну депресію.
Патологічна страх на рівні фобії і зовсім змушує людину робити не зовсім логічні вчинки, змінювати своє життя «на догоду» своїй слабкості.
При страху переходити вулиці люди вибудовують маршрути, щоб уникати цієї дії. Якщо таких маршрутів немає, можуть відмовитися від походу кудись. Агорафоби найчастіше не можуть робити покупок у великих магазинах, при фобії гострих предметів люди уникають використовувати ножі та виделки, при соціофобії часто взагалі відмовляються від відвідування роботи, громадського транспорту, виходу з дому, а при боязні води люди починають уникати гігієнічних процедур і до чого це може навести, пояснювати не потрібно.
Відхід від небезпечної, як здається фобу, ситуації, це, по суті, уникнення власного життя.
Саме страхи не дають нам стати тими, ким хочемо, займатися улюбленою справою, подорожувати, спілкуватися з великою кількістю людей, заводити тварин, досягати висот у творчості, ставати розумнішими, красивішими, кращими, успішнішими. Вони не дають нам жити так, щоб у старості не було про що шкодувати. І чи це не причина для того, щоб подумати про те, як позбутися власних страхів?
Лікування
Самостійно боротися зі страхом можна тільки в тому випадку, коли він не є патологічним. У решті випадків без допомоги психотерапевта не обійтися. Оскільки причин, які можуть викликати переляк у людини багато, то й способів боротьби з проблемою є достатньо.
Педагогічні методи
На вихователів, педагогів та батьків покладається більше профілактична місія, але саме з неї має все починатися. Якщо дорослі створюють для дитини обстановку, в якій все зрозуміло та просто, то ймовірність настання ірраціонального панічного страху мінімальна. Що б не робила дитина, вона має бути підготовлена до цього, це стосується і ігор, і навчання. Нові вимоги, нова інформація, якщо не було підготовки, можуть спровокувати страх.
Батьки фобів зазвичай припускаються двох помилок — або надмірно опікуються чадо, вселяючи, що світ навколо сповнений небезпек, або дарують йому занадто мало уваги, любові та участі.
В обох випадках створюється дуже благодатний ґрунт для розвитку не тільки тривожного розладу, а й серйознішого психічного захворювання.
Учений Іван Сєченов вказував на необхідність змалку виховувати в дітях волю. Саме вона, за словами фізіолога, дасть можливість «здійснювати подвиги, незважаючи на страхи». А Іван Тургенєв стверджував, що крім волі основним засобом боротьби з боягузтвом є почуття обов’язку.
Для підлітків та дітей важливо розуміти, що їх «страхують».
А потім важливо відкрити правду та повідомити, що страховки не було і все вдалося зробити самостійно. Так малечу вчать їздити на велосипеді. Поки батьківські руки притримують автомобіль, дитина їде цілком впевнено. Але варто йому виявити, що велосипед більше не тримають, він незмінно падає чи лякається. І це і є найкращий час, щоб повідомити, що раніше його теж не тримали, і їхав він весь цей час сам. Такий підхід можна застосувати у будь-якому віці у будь-якій ситуації.
Звикання до небезпек
Дорослий ви чи дитина, але ваша психіка влаштована таким чином, що вона може адаптуватися до будь-яких обставин. Зверніть увагу, що діти, які проживають у зоні військових дій або на прикордонних територіях, абсолютно не бояться звуків стрілянини, реву літаків, та й дорослі в такій обстановці звикають жити більш-менш адекватно.
Це не означає, що викорінити страх можна повним зануренням у небезпечну ситуацію. Але в 50% випадків це вдається, на чому і заснований один із методів лікування в психіатрії «in vivo».
Насправді це означає те, що до будь-якого страху можна підібрати свій ключик. Якщо дитина відчайдушно боїться плавати, віддайте її в секцію, в якій працює досвідчений тренер — зі страховкою, а потім і без неї ваше чадо обов’язково попливе, а почуття страху з кожним наступним тренуванням зменшуватиметься, притуплятиметься, сприйматиметься головним мозком менш гостро. Але не кидайте дитину у воду з човна за принципом – «жити захочеш – випливеш».
Це правильний шлях до формування психічного розладу.
При сильному страху темряви можна практикувати малювання світловою ручкою (при світлі малюнка не вийде), і поступово темрява з ворога для вас чи вашої дитини перетвориться на соратника та однодумця. При остраху висоти частіше відвідуйте парк атракціонів і катайтеся на тих, які мають на увазі високий підйом, це допоможе адаптуватися швидше і висота перестане викликати жах.
Слід розуміти, що сміливість у людині розвинути не можна цим методом, ні іншим. Але зробити сприйняття страху менш відчутним цілком можливо.
Психотерапія
Лікування і психотерапевта або психіатра потребують люди з ірраціональними і тривалими страхами, з панічними атаками, неконтрольованими нападами жаху. Лікар допомагає пацієнтові позбутися неправильних установок, які призводять до неіснуючих, уявних страхів. У цьому добре допомагає метод когнітивно-поведінкової психотерапії. Він включає виявлення всіх травмуючих обставин і об’єктів, роботу зі зміни установок (іноді застосовують НЛП і гіпноз), а потім людину починають поступово адаптувати до обставин, які раніше його лякали.
Одночасно навчають релаксації, і тут на допомогу приходять медитація, методи дихальної гімнастики, аромотерапія.
Серед терапевтичних підходів при незапущених та неглибоких фобіях може застосовуватися метод десенсибілізації. При ньому людину відразу починають поступово привчати до того, чого вона боїться. Якщо є страх їздити автобусом, спочатку просять прийти на зупинку і посидіти там. Зрозумівши, що це не страшно, можна зайти до салону автобуса та одразу вийти, а наступного дня зайти та проїхати зупинку. У більшості випадків метод потребує постійного супроводу пацієнта на самому початку терапії – хтось, кому він довіряє, або лікар повинні робити все разом з ним, а потім разом обговорювати ситуацію, акцентуючи увагу на тому, що нічого страшного не сталося.
Досить ефективний і метод відвернення уваги.
Психотерапевт створює “небезпечну ситуацію” (іноді під гіпнозом). Описує її, просить пацієнта розповісти, що відбувається з нею. І коли емоції людини досягають піку, лікар просить побачити, а хто зараз стоїть поряд у створеній ілюзії (у салоні автобуса, наприклад). Якщо це жінка, що на ній надіто? Чи гарна вона? Що в неї в руках? Якщо це чоловік, чи він викликає довіру? Чи молодий він? Чи має він бороду? Відволікання дозволяє сконцентрувати точку уваги з паніки на новий об’єкт. Навіть якщо це вдається не одразу, поступово результати з’являються.
Згодом люди можуть використовувати цей прийом і самі без гіпнотичного впливу. Почав хвилюватися, турбуватися — зверни увагу на дрібні деталі чогось, що не має відношення до об’єкта переляку.
Психотерапія вважається на сьогоднішній день найдієвішим способом впоратися з патологічними страхами.
Іноді, якщо стан ускладнений супутніми психічними проблемами, може знадобитися медикаментозна підтримка.
Медикаменти
А ось ліків від страху не існує. Його просто нема. Транквілізатори, які ще недавно вважалися ефективними, викликають хімічну залежність, до того ж вони лише маскують прояви страху, притупляючи сприйняття всього загалом, а чи не вирішують проблему. Після скасування транквілізаторів зазвичай фобії повертаються.
Значно кращі результати показують антидепресанти, які можуть бути призначені одночасно з психотерапією (окремо від них також не буде жодного ефекту). При порушенні сну рекомендуються снодійні засоби, а при неврозі чи невротичному стані – заспокійливі, седативні препарати.
Але на таблетки та уколи у питаннях подолання страхів краще не покладатися – вони вважаються допоміжними методами, не основними.
Головне в лікуванні – старання, старанність, велика та міцна мотивація. Без співпраці з лікарем, без дотримання всіх його рекомендацій досягти бажаного ефекту не вдасться.
Профілактика
Профілактикою розвитку патологічних страхів слід з дитинства. Якщо ви хочете виростити людину, яка не стане заручником фобій, скористайтеся порадами психологів:
- якщо дитина чогось боїться, не смійтеся з цього, навіть якщо це справді безглуздий переляк, ставтеся до переживань з повагою і будьте готові серйозно вислухати і разом розібрати лякаючу ситуацію;
- приділяйте чаду більше часу, теплоти, ласки — це буде його «страховкою», з якою легше переживати лякаючі ситуації;
- вибудовуйте стосунки з чадом так, щоб дитина довіряла вам, могла у будь-який час, навіть серед ночі, прийти і розповісти свій кошмар, поділитися переляком;
- не створюйте штучно ситуацій, у яких дитина може зазнати панічного нападу (не вчіть його плавати, кидаючи у воду всупереч протестам, не змушуйте погладити хом’ячка, якщо гризуни його лякають);
- постійно долайте свої страхи, робіть це так, щоб дитина бачила результат – це відмінний наочний приклад і правильне встановлення чаду на майбутнє – “я все можу”.
Категорично забороняється:
- звинувачувати дитину в його страху, називати боягузом, слабаком, провокувати на якісь дії, лаяти і карати дитину за його переляк;
- вдавати, що нічого не трапилося — ігнорування дитячої остраху не вирішує проблему, а заганяє її глибше, що потім майже завжди виливається у формування стійкої фобії;
- наводити приклад себе «Я не боюся, тато не боїться, і ти боятися не повинен!» – Це взагалі не працює;
- стверджувати, що хтось помер через хворобу, дитяча психіка швидко пов’язує поняття «хворіти» і «смерть», що призводить до розвитку тривожного стану в ситуаціях, коли хтось хворіє або хворіє він сам, а також поза хворобою через страх чимось заразитися;
- брати дитину на прощання з покійниками, на похоронні церемонії до підліткового віку;
- придумувати «страшилки» – прийде Бабай, не їстимеш – загинеш від виснаження, не ляжеш спати – забере Сірий вовк і т. д.;
- надмірно опікуватися дитиною, забороняти їй контакти зі світом, обмежувати її самостійність;
- дивитись фільми жахів до досягнення 16-17-річного віку.
І найголовніше — не соромтеся просити допомоги фахівців, якщо впоратися з дитячими страхами самотужки не виходить.
Існує безліч методів – від арттерапії до лікувальної фізкультури, які допоможуть під контролем досвідченого психолога або психотерапевта перемогти будь-які кошмари. Якщо вчасно не звернутися до фахівця, наслідки занедбаного тривожного розладу будуть дуже негативними.
Про те, що таке страх дивіться далі.
