В черговий раз, встрибнувши з ранку в забиту маршрутку, я на всі 20 хвилин дороги нависла (не з власної волі, звичайно ж) над дівчиною, яка, в свою чергу, уткнулася в смартфон. Принадність і водночас нестача сучасних телефонів з величезними екранами якраз у тому, що вони чудово показують картинки не лише їхньому власнику, а й усім навколишнім. Дівчина років двадцяти гортала анкети хлопців із сайту знайомств. Відразу ж за нею сидів молодик, на екрані телефону (не повірите!) – дівочі анкети того самого сайту. Так і хотілося сказати: “Гей, просто озирніться навколо!”. Я – дівчина стримана, тож промовчала. Але задумалася надовго…
Наростаючий з кожним днем темп життя вносить свої корективи у взаємовідносини між статями. Сьогодні ми набагато перебірливіші і прагматичніші, ніж наші батьки. До вибору другої половинки більшість дорослих людей намагаються підходити відкинувши всілякі ілюзії. Можливо, хтось засудить таку прямолінійність. Але знайдуться і ті, хто в подібній тенденції побачить мовчазну спробу суспільства застрахувати себе від неодноразових помилок при виборі супутника життя і, можливо, навіть врятувати інститут сім’ї, що тріщить по швах.
Втім, усвідомленість і спланованість при пошуку другої половинки аж ніяк не позбавляє цей процес романтики – принаймні так стверджують організатори «швидких побачень».
Швидка допомога самотнім серцям
Speed Dating (з англійської – швидке побачення) – спосіб знайомства чоловіків та жінок, популярний на Заході. Такі побачення можна побачити у багатьох голлівудських романтичних комедіях. За вечір кожен учасник може познайомитись із 10-30 учасниками протилежної статі. Чоловіки та жінки сідають за столики у кафе та спілкуються на вільні теми, за сигналом пересідаючи від столика до столика кожні кілька хвилин. Під час спілкування кожен відзначає номер співрозмовника, вказаний на його бейджику, у своїй карті симпатій. У разі взаємного збігу організаторами обидві сторони надсилаються контакти. Історія Speed Dating налічує вже 18 років. Формат швидких побачень у 1998 році вигадав рабин Яків Дево з Лос-Анджелеса. Перша вечірка Speed Dating відбулася в Беверлі Хіллз наприкінці 1998 року. Дуже швидко такий формат зустрічей поширився по всьому світу, ставши практично революційним способом знайомства для успішних людей, які не володіють вільним часом, достатнім для пошуку другої половинки. Наприклад, у Лондоні, де проживає величезна кількість ділових людей, вечірки Speed Dating набули настільки неймовірної популярності, що потрапити до зони швидких побачень без попередньої реєстрації стало практично неможливо. У США вечірки міні-побачень перетворилися на модну тенденцію, їх відвідують відомі особистості, показують у кіно та телесеріалах («Секс у великому місті», «Сімпсони» тощо).
Кохання по вхідному квитку
У моєму рідному місті люди на швидкі побачення почали ходити досить швидко та активно. Самотніх сердець завжди вистачало, тож народ «розгойдався» швидко. Девіз у організаторів голосний: «Ми даруємо кохання». Коштує це кохання за нинішніми мірками недорого: 100 гривень з людини. Сюди входять у середньому півтора десятки побачень за дві години у затишній обстановці кафе та чай/кави/келих вина, щоб менше соромитися у незвичайній обстановці. У столиці ціна доходить до 500 гривень, але організатори обіцяють цілий фуршет – здебільшого концепція платного пошуку кохання не змінюється. «На мій погляд, швидкі побачення в умовах сьогоднішньої завантаженої роботою та міською суєтою життя – найкращий формат для знайомств мешканців сучасного мегаполісу», – розповідає один із організаторів Speed Dating Тимур Амельчаков. Тимур каже, що з’єднувати серця – його хобі: «Я до цього всіх друзів і подруг між собою знайомив, був як сваха. Потім, коли в мене з’явилася дружина Яна, ми вирішили втілити у життя ідею з фільму». За словами хлопця, щоразу за підсумками зустрічі складається щонайменше 2-3 пари. Щоправда, одруження за 3 роки існування заходу на його пам’яті поки не було. «Сьогодні люди вчаться цінувати свій час, розуміючи, що головним чином воно витрачається на кар’єру та відпочинок, тому Speed Dating такі популярні серед успішних, зайнятих і цінують свій час людей, – каже Тимур. – Водночас більша частина спілкування у сучасного мешканця великого міста проходить на інтернет-форумах та у соцмережах. Таке спілкування вкрай рідко дозволяє скласти про співрозмовника об’єктивну та достовірну думку, адже на просторах інтернету набагато простіше здатися краще, ніж ми є, і демонструвати лише вигідні свої сторони. Тому головним пріоритетом швидких побачень я вважаю можливість справжнього живого спілкування, яке дає змогу відразу визначити, хто вам симпатичний, і продовжити діалог вже на справжньому побаченні».
Півтора десятки побачень за дві години. Особистий експеримент
Чи реально за 5 хвилин знайти принца своєї мрії, я вирішила перевірити на собі. Керувала мною швидше професійна цікавість, яка не дає спокійно спати будь-якому автору та журналісту. Як скептично налаштованій дівчині, мені уявлялося, що брати участь у подібному дійстві бажають або громадяни зі специфічним почуттям гумору, або вкрай розчаровані зневірені люди, які мають великі проблеми у повсякденному спілкуванні з протилежною статтю. Мої побоювання виправдалися лише частково – все виявилося живішим і оптимістичнішим, ніж я собі уявляла. Для чистоти експерименту колечко з пальця довелося зняти (так-так, червонію, але насправді я одружена) і уявити, що я шукаю свою другу половинку. У затишному залі кафе – приємна музика, столики на двох, свічки. Кожному з нас видали бейджик із номером та анкету, в якій потрібно було ставити «оцінку» співрозмовнику. Варіантів всього три: вона, дружба, бізнес (хоча який може бути бізнес, якщо всі прийшли свою любов до труни шукати?). З першим співрозмовником я розмовляла про літературу і виявила загальну любов до творчості Ремарка. Наступному хлопцеві я натхненно мовила, що незважаючи на власну творчу та інтелектуальну професію, мені абсолютно все одно, ким буде моя друга половинка – юристом, слюсарем чи музикантом (заради справедливості зазначу, що душею я анітрохи не покривила – мій чоловік дійсно ніяк не пов’язаний з творчістю і займається досить рутинною роботою з електронікою у приватному медичному центрі). Третьому, фахівцю з програмного забезпечення для промислового обладнання, який здався мені дуже милим, я моргала віями і, ніяково червоніючи, розповідала, що я – абсолютний комп’ютерний «чайник» і навіть Windows перевстановити самостійно не можу. Загалом, для чистоти експерименту я не говорила про те, що прийшла в кафе з авторської цікавості. Вже після п’ятого співрозмовника я почала плутатися в іменах та професіях потенційних наречених (більшість із них були переконаними технарями) та власних «показаннях». А часу на перепочинок не передбачено – з мозками, що плавляться, і язиком, що заплітається, я абияк продовжила пошуки принца на білому коні.
Коли за моїм столиком опинився 40-річний байкер-психіатр, я хоч трохи пожвавішала й підбадьорилася. Погодьтеся, не щодня спілкуєшся з такою яскравою особистістю. Почавши з перемивання кісток дідусю Фрейду, ми плавно перейшли на специфіку його та моєї роботи, а закінчили байкерською темою. А ось із останнім співрозмовником, помічником адвоката, у мене стався epic fail. Тільки-но його побачивши, я випалила, що він трохи схожий на аніме. А почувши, що він ненавидить аніме, чесно брякнула: “Я теж”. Потім обережно поцікавилася – чи немає в нього східного коріння? І отримала у відповідь найбагатшу сімейну історію, про яку можна цілий історичний том написати. Або хоча б статеєчку… У цей момент я зрозуміла, що професійних тарганів з моєї голови навіть мітлою не виженеш, і поспішила розкланятися. У будь-якому разі за той пізнавальний вечір організаторам я дякую. З деякими людьми ми продовжили спілкування у соціальних мережах. Чи не кохання, так цікаві бесіди – адже теж непоганий підсумок?
