Кожному з нас хоча б раз доводилося зустрічати людину, яка переконана, що проти неї замишляють щось недобре, за нею шпигунять. Коли такі факти на перевірку не підтверджуються, кажуть, що у цього індивідуума манія переслідування, що мовою офіційної медичної науки звана персекуторним маренням чи маренням переслідування.
Що це таке?
Маячня переслідування – істотна зміна світосприйняття, цей стан є важким розладом мислення, психічною хворобою, за наявності якої хворий абсолютно впевнений у тому, що хтось один чи навіть якась група зловмисників здійснюють за ним стеження, ведуть переслідування, шпигуть, а то й зовсім замишляють страшні підступи – вбивство, отруєння, удушення, крадіжку.
При цьому в образі ворогів для людини з манією переслідування можуть виступати і сусіди, і колеги, і секретна організація, політичне чи військове об’єднання, уряд, секретні служби. Переслідувати можуть навіть інопланетяни та злі духи.
Першим такий розлад психіки як захворювання описав у ХІХ столітті французький доктор-психіатр Ернест Шарль Ласег. Він і його послідовники ввели термін, який якнайкраще описує те, що відбувається з людьми, які зазнають марення.
Саме уявлення про те, що стеження є, і є погрози, робить хворого майже майстром конспірації – щоб уникнути уявної небезпеки, що представляється такою реальною і очевидною, людина здатна на вчинки, які більше підходять для героїв шпигунської кіносаги: вони змінюють явки та паролі, маршрути, які можуть на ходу вискочити з транспорту, щоб змінити його на інший і так спробувати «утекти від погоні». Але саме з цим і виникають суттєві труднощі – де б людина не була, вона скрізь зауважує, що за нею стежать. Тому розвиваються важкий психоз, фобії, людина може бути досить агресивною.
Хворі не усвідомлюють, що їхні уявлення про світ не відповідають дійсності. Вони живуть у своїй реальності, сповненій небезпек. Хворими себе не вважають, часто пишуть численні скарги в різні інстанції. Ці інстанції повинні перевіряти звернення, і досить швидко щоправда стає очевидною. Але навіть після цього хворі з манією переслідування не змінюють переконань, а інстанції, які відмовили їм у розслідуванні, звинувачують у змові зі «зловмисниками».
Нерідко людей, які поводяться так, називають параноїками, хоча якщо бути точними, то параноя – окреме порушення психічного здоров’я, яке може супроводжувати персекуторне марення.
Іноді ідея про постійне спостереження, стеження, шпигунство, погрози супроводжує шизофренію. У будь-якому випадку захворювання вважається складним, важким, що потребує лікування, оскільки постійне знаходження хворого в стані крайньої напруги швидко виснажує резерви його організму.
Чому виникає?
Незважаючи на те, що хвороба відома вже кілька століть, розуміння причин, через які вона з’являється, більше не стало. Відомі лише сприятливі фактори, які можуть провокувати недугу:
- надмірний контроль за зовнішньою обстановкою та самоконтроль як риса характеру;
- комплекс жертви у людини;
- безпорадність, несамостійність у багатьох життєвих питаннях;
- недовірлива та агресивна реакція на оточуючих.
Люди, схильні до розвитку маячного стану, переконані, що всім людським існуванням управляють деякі зовнішні сили, обставини та інші персони. Самі ж вони нічого не вирішують, не мають жодної можливості ні на що вплинути.
У переважній більшості випадків таке психічне захворювання формується у особистостей, які протягом тривалого часу зазнавали принижень, образ, побоїв, насильства. Поступово образа і страх стали звичними, а людина почала намагатися уникати неприємного процесу прийняття рішень та відповідальності за власне життя. Такі особистості зазвичай звалюють провину за свої невдачі та неприємності на оточуючих, себе ж не вважають винними. Це і є комплекс жертви.
Люди, які відчувають як сприятливий чинник недовіру і агресію до оточуючих, дуже уразливі. Вони будь-яку репліку розцінюють як сильну образу та загрозу їхній безпеці, а за неї вони готові вдатися до бійки. Часто вони стверджують, що стають жертвами людської несправедливості, продажності влади, свавілля силовиків.
Фактори ризику
У пошуках справжньої першопричини марення переслідування дослідники виявили деякі особливості (імовірно, вроджені) центральної нервової системи в осіб із таким діагнозом. Це дуже чутливі люди, які схильні перебільшувати. Якщо дитину з описаним типом нервової системи надмірно опікуватися чи ігнорувати, то певний момент починається формування комплексу безпорадної жертви. Під дією будь-яких несприятливих життєвих обставин, що травмують, нервова система дає глобальний збій, і з’являються симптоми захворювання.
Психіатри впевнені, що справа не лише у вихованні та особистих особливостях ЦНС, а й у порушенні функціонування головного мозку. Першим таку причину як передбачувану озвучив відомий фізіолог Іван Павлов, який був упевнений, що в людському мозку з’являється ділянка патологічної активності, яка й викликає зміну його звичної діяльності.
Як підтвердження теорії Павлова буде справедливим відзначити, що у людей під дією наркотиків, при регулярних алкогольних виливах, на фоні прийому певних медикаментів, при хворобі Альцгеймера та атеросклероз цілком здатні проявлятися тимчасові маніакальні напади переслідування.
Симптоми
Кожен із нас сприймає навколишній світ через «окуляри» свого сприйняття та своєї індивідуальності. Але загалом картина, така різна для нас у дрібницях, загалом досить схожа. Якщо в індивіда при психічній хворобі порушується сприйняття реальності, призма сприйняття стає іншою, то й дрібні деталі, і загальна картина світу змінюються. Найчастіше марення переслідування у чоловіків та жінок – не єдине захворювання. Дуже часто воно йде поруч із шизофренією, алкогольним психозом, хворобою Альцгеймера у людей похилого віку, але й ізольована манія переслідування також можлива.
Основні ознаки психічної патології полягають у наявності так званої кривої логіки – хибних переконань, які змушують людину думати, що за нею кимось здійснюється стеження, що їй загрожує смертельна небезпека. Переконати захворілого на манію переслідування неможливо. Його мислення не приймає жодних аргументів, хоч би якими переконливими і розумними вони були. Інакше кажучи, корекції ззовні мислення людини підлягає.
Не варто думати, що хворий просто фантазує, вигадує, бреше. Ні, він справді щиро вірить, що за ним стежать, проти нього замишляються інтриги, підступи. Він насправді страждає від цього, його мучить справжнісінький страх. Розповіді про те, що проти нього існує справжня змова, не є результатом фантазії. Свідомість хворого повністю захоплена хибними ідеями.
Фізично це проявляється занепокоєнням, метушливістю, постійною тривогою. Людина, яка вірить у те, що за нею стежать, її хочуть убити, починає поводитися дуже дивно, але дивними її дії здаються лише стороннім спостерігачам. Для нього його вчинки цілком логічні.
Часто хворий маренням переслідування відмовляється від звичних дій, якщо на нього поширюються докази «кривої логіки»: при підозрі, що ворожі шпигуни хочуть отруїти його, він може перестати їсти, а за впевненості, що його хочуть збити машиною агенти іноземної спецслужби, хворий категорично уникає переходити дорогу. При переконанні, що стеження відбувається через вікно, хворі можуть не відкривати штор, заклеїти шибки папером або зафарбувати темною фарбою. Шолом із фольги («щоб інопланетяни не читали думки») – дія з тієї ж серії.
Для марення переслідування характерні:
- постійні нав’язливі думки про загрозу життю, здоров’ю, безпеці з боку;
- прояви патологічного ревнощів (хворий починає підозрювати не тільки сусідів у підлих задумах, а й близьких у зрадах при повній відсутності приводів для таких заяв);
- недовіра до всіх та до всього, що хворий бачить, чує;
- агресія, напади необґрунтованого гніву, тривожність;
- порушення сну, апетиту, численні вегетативні порушення – прискорене серцебиття, перепади артеріального тиску, напади запаморочення, слабкість, пітливість.
Саме захворювання може бути дуже різним: одні нечітко уявляють собі, що саме їм загрожує, що за цим стоїть, чим це може закінчитися, а інші добре знають дату початку «стеження», оцінюють шкоду та шкоду, яку їм завдали «вороги», та це говорить про високий рівень систематизації марення.
Слід зазначити, що симптоми завжди наростають поступово. Ворог спочатку може бути тільки один (наприклад, чоловік чи сусід), саме його хворий підозрюватиме у всьому і звинувачуватиме, але потім коло «підозрюваних» неминуче почне розширюватися – в нього виявляться втягнутими друзі, сусіди, колеги, знайомі та незнайомі люди, реальні та вигадані образи. Поступово людина починає жити в небезпечному для нього світі , її мозок, мислення адаптуються до постійних загроз, і хворий починає дуже чітко викладати обставини замахів на нього, відтворюючи деякі деталі з неймовірною скрупульозністю та точністю.
В останню чергу відбувається зміна особистості людини. Раніше душевна і добра людина може стати постійно напруженою, агресивною, небезпечною, настороженою. Вчинки, які він може зробити після розпаду власної особистості, передбачити досить складно, але відомо точно одне – раніше вони ніколи не були йому властиві.
У міру того, як світ стає масово-ворожим, люди замикаються, перестають довіряти всім без винятку, на питання про те, чому вони зробили той чи інший дивний вчинок, відповідають неохоче або не відповідають зовсім.
Діагностика
Дізнатися ознаки такої психічної хвороби неважко, але спроби допомогти хворому не увінчаються успіхом, як і спроби переконати його. А тому лікарі наполегливо рекомендують вже за перших проявів чогось схожого на марення переслідування негайно вести людину до психіатра. Зволікання, вичікування, поки «може бути, все пройде», небезпечні – хвороба швидко прогресує і з часом вилікувати людину стане набагато складніше.
Зважаючи на те, що хвороба може бути ізольованою або бути супутнім симптомом іншої психічної патології, важливо правильно та точно встановити діагноз. Зробити це може лише кваліфікований лікар-психіатр. Він поговорить із хворим, поспілкується з його родичами, друзями, можливо, навіть сусідами, аби встановити усі нюанси поведінкових реакцій та глибину порушення.
Важливе значення надається сімейному анамнезу – випадкам психічних хвороб у батьків, близьких родичів, випадкам алкоголізму в сім’ї, шизофренії, параноїдальних розладів. Не менш важливими є і власні шкідливі звички пацієнта, особливості його особистості до початку змін. За допомогою спеціальних тестів та шкали тривожності оцінюють рівень страхів, хвилювання, особливості емоційних переживань, стан пам’яті, уваги, логіки, розумових процесів.
Для встановлення можливих вогнищ патологічної активності в головному мозку проводять ЕЕГ, для виключення органічних уражень та новоутворень роблять МРТ або комп’ютерну томографію.
Як лікувати?
У лікуванні маячного стану переслідування використовуються серйозні сильнодіючі медикаменти, без них позбавитися проявів постійної напруги та страху людина просто не зможе. Але навіть за адекватного лікування жоден висококласний фахівець не дасть гарантій, що не станеться рецидив. Психотерапевтичні методи, які використовують для корекції багатьох психічних станів, у випадку з манією переслідування не працюють – не можна змінити установки хворої людини, не можна переконати її, довести, що навколишній світ є безпечним.
Якщо лікар спробує це робити, він негайно поповнить дружні та численні ряди ворогів, а для досягнення ефекту потрібна довіра. Тому вся надія покладається на першому етапі на типові та атипові нейролептики (антипсихотичні препарати).
При ознаках агресії, неврівноваженості, неадекватності вчинків, рекомендується проходити лікування за умов психіатричного стаціонару, оскільки людина будь-якої миті може завдати шкоди як собі, і близьким. Щоб уникнути парадоксів мислення на фоні початку медикаментозного лікування, кожен випадок марення переслідування рекомендується лікувати у стаціонарі. До психотерапії лікарі переходять значно пізніше, коли вдається усунути симптоми тривоги, паніки, страху, агресії. У найважчих випадках застосовують електрошокову терапію.
Від близьких також дещо залежить. Вони можуть надати рідній людині, яка потрапила в біду, підтримку, вони можуть допомогти лікарям, усунувши зовнішні чинники, які найчастіше викликали у хворого тривогу. Після курсу лікування, якщо все відбувається успішно, призначається довгий курс реабілітації.
Як поводитися з хворим?
Про кого б не йшлося – про чоловіка, дружину, про сусідку чи подругу, про родича, дитину чи дорослого, перше і єдине, що потрібно знати – ніколи, за жодних обставин не намагайтеся сміятися над словами хворої людини, говоріть з нею щиро слухайте уважно, постарайтеся не турбувати людину уточнювальними питаннями.
Ніколи не намагайтеся переконати його, довести, що переслідування немає, навіть якщо це очевидно. Ви одразу станете одним із недоброзичливців, яким не можна довіряти. Люди з таким захворюванням дуже швидко роблять потрібні висновки.
Намагайтеся переконати людину в одному – ви повністю на її боці, ви хочете допомогти їй і знаєте, де шукати допомогу та порятунок. Якщо він повірить, то можна буде доставити родича до психіатра до клініки. Якщо хворий відмовляється їхати, можна скористатися запрошенням лікаря додому з наступною госпіталізацією, якщо вона буде потрібна.
Про манію переслідування з погляду медицини дивіться далі.
