Іноді батьки не наважуються покарати дитину зі страху здатися їй несправедливими, а часом — боячись, що малюк їх розлюбить. Коли розмита межа між ефективним покаранням і таким, яке завдасть дитині страждання, стає важко карати, не відчуваючи власної провини.
Ефективність покарання залежить аж ніяк не від його суворості, а тільки від сенсу, який це покарання для дитини має.
• Дитина, особливо маленька, не почувається винною, зробивши якусь провину: вона боїться, що її розлюблять, перш за все — батьки.
• Кара не повинна бути відображенням тривалого гніву на адресу дитини, покарання має завершувати конфлікт, але не починати його.
• Дуже важливо, щоб дитина розуміла: караючи, ви на неї не гнівайтесь!
Що б не накоїла дитина і скільки б їй не було років, ви караєте її за конкретний вчинок, а не за те, що вона сама погана.
Підростаючи, діти поступово починають розуміти, за що їх покарали. Вони вже усвідомлюють, що вчинили проступок, і відчувають себе винними.
Якщо дитина заподіяла комусь шкоду, то вона зрозуміє, за що її карають, тому що здатна на емпатію і тому що їй самій захочеться виправити зроблене.
Чим старшою стає дитина, тим легше їй засвоїти заборони і тим надійніше вона ці заборони засвоює. Вона починає відчувати дистанцію між своєю особистістю, своїм его («я»), і тим, що психоаналітики називають супер-его, або «понад-я» — тією частиною психіки, яка, складаючись з раннього дитинства під впливом виховання, являє собою систему моральних почуттів і вимог до поведінки, вчинків і рішень его («я») суб’єкта. Тією частиною психіки, яка судить про те, що таке добре і що таке погано.
Проте навіть і в шість-сім років, тобто, здавалося б, у «свідомому» віці, діти роблять дурниці, а іноді і гидоти. Причому, як не дивно, і те й інше, загалом, цілком нормально!
Ось чому батькам корисно залишатися напоготові і відстежувати межі, за якими дурість перетворюється в серйозний проступок, не чекаючи від дитини абсолютного самоконтролю і не сподіваючись, що дитина розбереться у всьому самостійно. Покарання в цьому віці покликане нагадати, що є межі, які не можна переступати, і що батьки завжди насторожі.
Покарати далеко не завжди означає вирішити проблему
І саме покарання може перетворитися в проблему, якщо карати дитину надто часто, а то й постійно.
Втім, деякі батьки усвідомлюють це і взагалі відмовляються від покарань, кажучи: «Інакше довелося б його карати кожну хвилину!»
• Головна мета покарання — позбавити дитину від почуття провини: коли її карають, вона розплачується за скоєне.
• Тому-то покарання, які дозволяють реально або символічно — відшкодувати збиток, виправити становище, можна вважати найрозумнішими.
• Якщо дитина відчуває себе винною у тому, що зламала чиюсь іграшку або ще чимось пошкодила іншому, замість того, щоб карати малюка, допоможіть їй виправити становище, відшкодувати збиток.
Що важливо враховувати, якщо ви вирішили покарати дитину?
• Важливо розрізняти ті заходи, які ви застосовуєте як покарання, і ті, абсолютно необхідні, що становлять принципи виховання: скажімо, зазвичай ви дозволяєте дитині дивитися ввечері телевізор або розважатися комп’ютерними (відео) іграми не більше години (див. Як уберегти дитину від негативного впливу телевізора і комп’ютерних ігор), а караючи, забороняєте це взагалі.
Деякі діти — скажімо, ще не усвідомлюють меж допустимого або не орієнтуються у виховних заходах — можуть вважати суворим покаранням і цілком нормальні обмеження.
• Будь-яке покарання має слідувати за забороною, а не передувати їй.
• Покарана дитина повинна була передбачати, що її покарають. Покарання має сенс тільки в тому випадку, якщо дитина розуміє, що порушила правила.
Порівнюйте покарання з віком дитини
Півторарічна дитина може показати, що вона зрозуміла заборону на дотик до того чи іншого предмета так: дивлячись на дорослого, вона тицяє в «заборонений плід» пальчиком і каже «ні». Однак розуміння заборони у малюка ще на самому що ні на є зародковому рівні, і не можна карати за порушення правил дитину так само, як ви покарали б п’ятирічного.
• Рішення покарати дитину має бути загальним для батьків, не можна допускати, щоб один карав, а інший заперечував покарання, крім того, треба пам’ятати, що напад люті — аж ніяк не підходящий момент для вибору покарання малюкові: ви можете зайти надто далеко.
• З іншого боку, якщо між провиною і покаранням пройде кілька годин, маленька дитина може не зрозуміти, за що її зараз карають.
• Суворий погляд і суворий тон — достатнє покарання для дворічної дитини. Іноді, якщо вона надто розійшлася, треба допомогти їй увійти в рамки і в разі необхідності ізолювати її.
• Що б не зробила маленька дитина, покарання має бути чисто символічним і нетривалим.
• Навіть якщо ви сильно на сина або дочку розсердилися, не піддавайтеся гніву, інакше ваші слова випередять думку: ні, ви не залишите винну дитину в магазині, ні, поліцейський не заарештує її і не посадить її в тюрму!
• Ніколи не принижуйте дитину і не використовуйте для покарання властиві їй страхи. Якщо ви знаєте, що малюк боїться темноти і залишити його в темряві — межа поганого з ним поводження, — не треба йому цим загрожувати.
• Не передавайте права на покарання другому з батьків. Найчастіше можна почути: «Ось тато прийде ввечері з роботи і тебе покарає!» Подумайте, який образ батька складеться в результаті таких обіцянок у вашої дитини. А ось що, звичайно, зовсім не забороняється в тих випадках, коли проступок того заслуговує, так це щоб мама і тато разом пояснили дитині, в чому її провина.
• Покарання вибирається із загальної згоди батьків, якщо проступок досить серйозний і дитині слід усвідомити, що розмова має особливо важливе значення.
• Ні в якому разі не можна двічі карати за один гріх! Якщо дитину вже покарали в дитячому садку, значить, вдома цього вже не потрібно.
Коли ви дуже сердиті на дитину, вам, ймовірно, хочеться покарати її так, щоб вона це запам’ятала», — згадуйте в цих випадках, що надто суворими можуть виявитися навіть деякі цілком символічні покарання.
• Думайте про те, як, чим збираєтеся покарати дитину! Якщо ви забороняєте їй грати, призначаючи замість цього додаткові заняття, вам важко буде добитися того, щоб малюк вчився із задоволенням.
• Якщо ви вибираєте покаранням прибирання або інші домашні справи, то для дитини природно думати: а за що ж весь час карають маму або домашню працівницю?
• Покарання не повинно завдавати дитині реальної шкоди, хоча деякої фрустрації, звичайно, не уникнути.
• Якщо ви позбавите дитину перегляду телепередач, комп’ютерних ігор або якогось очікуваного нею задоволення, це не завдасть їй справжніх страждань, так і у батьків не виникне гострого почуття провини.
Підводячи підсумок, можна сказати, що нормальна дитина завжди робить якісь дурниці і, коли вона заходить в цьому дуже далеко, можна її покарати. Важливо не забувати при цьому: карати аж ніяк не означає виховувати, адже навіть ті діти, яких карають регулярно, продовжують настільки ж регулярно виходити за рамки, і так до нескінченності.
Навряд чи існують «хороші» покарання, і зрозуміло, що, коли ви караєте дитину, треба, щоб покарання мало для неї сенс. А сенс покарання має лише в тому випадку, якщо дозволяє дитині зрозуміти, що вона накоїла, в чому винна, і — по мірі сил — виправити свою помилку.
